Дід Храп. Українська казка

Початок пригод Діда ХРАПА та баби Храпуньки

Десь далеко на обрії, за широкими ланами, сховалося невеличке село під назвою Чугуєвка. На краю села, біля ставу, стояла самотня хата діда Храпа. Дід жив не сам, а з бабою Ворчихою, собакою Хавкаю та кішкою Мявкою.

Лісочок

У них на подвір’ї був безголосий півник із обідраним хвостом, якого баба звала Лісочком. Хата у діда була старенька, а тин, як решето, тому Лісочок часто гуляв осторонь від дому в лісочку. Якось зустріла його лисиця, накинулась на півника та й каже:

– Я тебе з'їм! Злякався півник, та як закричить:

– Кукуріку! Спіймали мене в лісі! А лисиця його тримає й не відпускає, а потім каже:

– Дурнику, ну чого ти кричиш? Ніхто тебе не почує.

– Та й справді, чого кричати? – відповів півник. – Відпусти мене, лисонько, я тобі дорогу до курника покажу і проведу.

– Так там же в тебе дід Храп із рушницею, – каже лисиця.

– А ми його одуримо, – відповідає півник. Замислилася лисиця, відпускаючи півника, а сама думає.

– А справді, навіщо мені цей худий півник, коли в курнику багато жирних курочок-несучок із курчатами? – мовила лисиця. – То що ти пропонуєш?

– Ти, лисице, прикинься мертвою, а я стану над тобою й скажу, що це я тебе здолав. Дід побачить, забере тебе та принесе у двір і кине до курника. Сподобалася лисиці така пропозиція від півника, тож погодилася. Лягла вона посеред дороги, а півник став над нею. Почув дід крик півника, прибіг і дивиться – стоїть півник, а поруч лисиця. Схопив дід лисицю за хвіст, тряхнув, а лисиця й далі прикидається мертвою. Поклав дід її на плече та поніс до двору, а півник іде поруч. Так вони йшли, аж поки дід не спіткнувся. Лисиця з плеча впала, вдарилася головою об камінь та померла. Приніс дід мертву лисицю додому та каже бабі:

– Ось тобі, Храпунько, лисиця. Поший мені з неї капелюха, а собі візьми хвіст на комір.

– Звідки ж таке добро? – питає баба.

– Це півник у лісочку знайшов, – відповів дід. Відтоді півника прозвали Лісочком.

Поїздка до кума

Якось каже дід до баби:

– Храпунько, а спеки-но мені хлібину, я поїду до славетного міста Харківа на ярмарок. Та зайду ще до свого кума Чубарика, віддам йому гостинець – хлібину від тебе.

– Ой, діду, – відповідає баба, – а чи ж не замало хліба на гостинець? Може, йому ще й сала прихопити? Знаєш же, що він завжди любив під'їсти.

– Та чого б і ні, – погодився дід, – додамо йому шматочок, хай похрумтить на здоров'я. А я йому ще свіжої городини привезу. Зібрали вони клунок, а дід сів на воза, та й поїхав до Харківу. Доїхав дід до Харкова, а там ярмарок у розпалі: люди гомонять, музики грають, торгівці викрикують свої товари, куди не глянь – барвисті шатра, крам, вишиванки та всілякі дива. Вирішив дід трохи пройтися, бо давно не був на такому великому ярмарку. Продавці навперебій закликали його скуштувати меду, придбати черевики чи навіть завітати до гадалки.